Сечокам'яна хвороба у котів

Зміст

• Природа та причини сечокам'яної хвороби
• Симптоми сечокам'яної хвороби у котів
• Діагностика сечокам'яної хвороби у котів
• Лікування уролітіазу у котів
  1. Консервативне лікування
  2. Оперативне лікування
• Первинна та вторинна профілактика сечокам'яної хвороби у кішок
• Сечокам'яна хвороба – небезпечне захворювання

Одна з найпоширеніших і болісних хвороб, від яких страждають коти – сечокам'яна. Сечокам'яна хвороба (СКХ, уролітіаз) супроводжується утворенням твердих або крихких конкрементів (піску та каменів) в нирках, сечовому міхурі. Вони можуть переміщатися по сечовивідних шляхах, травмувати їх і перекривати просвіт. Тому сечокам'яна хвороба у котів проявляється утрудненим, болючим сечовипусканням, а у важких випадках відтік сечі повністю блокується. У самців СКХ діагностується в 5 разів частіше, ніж у самок.

Природа та причини сечокам'яної хвороби

Утворення конкрементів в сечовидільный системи (уролітів) пов'язано з порушенням кислотно-лужного балансу сечі, надлишок мінеральних солей кристалізується. За складом конкременти діляться на 2 різновиди.

Порушення pH сечі, яке призводить до утворення піску та каменів, може бути спровоковано зовнішніми та внутрішніми факторами. До зовнішніх (екзогенних) відносяться:

• неправильне харчування, незбалансований раціон, використання кормів низької якості, надлишок мінералів, протеїнів, дефіцит окремих вітамінів, особливо А і Д;
• дефіцит рідини або вживання неочищеної води з високою концентрацією мінеральних солей;
• жаркий клімат або висока температура та сухість повітря в приміщенні. В таких умовах сеча згущується, стає більш концентрованою, ризик кристалізації солей зростає.

Ще один зовнішній фактор, який може спровокувати уролітіаз – несвоєчасна заміна наповнювача в лотку. Бридливі кішки в таких випадках терплять, утримуються від сечовипускання, затримка сечі призводить до застійних, запальних процесів, зміни складу, формування сольових відкладень.

Внутрішні (ендогенні) причини та фактори ризику:

• випадки захворювання в сімейному анамнезі та генетична схильність (до СКХ більш схильні коти довгошерстих порід);
• хронічні захворювання травлення, внаслідок яких порушується засвоєння поживних речовин, pH організму в цілому та сечі, зокрема;
• дисфункція щитовидної залози, дефіцит йоду;
• ожиріння та пов'язані з ним обмінні порушення;
• гормональні розлади;
• індивідуальні анатомічні особливості сечовивідних шляхів, погана прохідність;
• наявність вогнищ інфекції, запалення. Запальний процес впливає на рівень pH сечі, а патогенні мікроорганізми стають ядром, навколо якого кристалізуються уроліти.

Слід зазначити, що у кішок одним з провокуючих чинників є гормональні скачки в період тічки, після стерилізації ризик розвитку СКХ у самок знижується приблизно вдвічі. У котів він, навпаки, зростає після кастрації, але зв'язок тут, швидше, опосередкований, і до розвитку сечокам'яної хвороби призводить не сама операція, а ожиріння, до якого більш схильні кастровані коти. В цілому у котів, кастрованих і фертильних, сечокам'яна хвороба розвивається частіше та протікає важче, ніж у кішок. Це пов'язано з тим, що сечовипускальний канал у самців значно вужчий і вигнутий, вища ймовірність затримки сечі та застійних явищ, на тлі яких можуть утворюватися конкременти. Наслідки їх утворення теж більш важкі, небезпечні, оскільки навіть невеликий камінь або пісок може заблокувати уретру кота, викликати повну обтурацію.

Симптоми сечокам'яної хвороби у котів

Прояви СКХ у котів залежать від форми перебігу (гостра або хронічна) та ступеня тяжкості. Перша та основна ознака – порушення сечовипускання. Кіт часто навідується в лоток, довго там затримується або мочиться в недозволених місцях. Зоопсихологи пояснюють це тим, що лоток починає асоціюватися з болем, вихованцеві здається, що якщо справляти нужду в іншому місці, болю вдасться уникнути. При цьому тварина приймає напружену позу, може видавати звуки, які вказують на хворобливість сечовипускання. Сеча зазвичай біжить тонкою цівкою, її обсяг скорочується, можливі домішки крові, піску, часто виникають помилкові позиви. Кішка постійно вилизується під хвостом, щоб вгамувати біль і подразнення після сечовипускання.

У гострій стадії позиви стають ще частішими, можливе нетримання сечі, при цьому її обсяг різко скорочується. Сеча концентрована, темна, з різким запахом, явними домішками крові, виділяється невеликими порціями, і цей процес причиняє тварині сильний біль. Через порушення відтоку сечі сечовий міхур роздувається, живіт стає щільним, дотики до нього болючі. Кіт млявий, апатичний, відмовляється від їжі, можливе підвищення температури.

Якщо на гострій стадії не вжити заходів, вона перейде в критичну. Конкременти перекривають сечовивідні шляхи та відтік сечі повністю блокується, відзначаються тільки хворобливі помилкові позиви. Застій сечі вже через добу призводить до загальної інтоксикації організму, яка проявляється блювотою, тремтінням, судомами, посиленою слинотечею, підвищена температура змінюється зниженою. Кіт при СКХ в критичній стадії знесилений, практично не рухається, можлива втрата свідомості. На цій стадії необхідна екстрена допомога, інакше тварина може загинути внаслідок гострої ниркової недостатності, інтоксикації або розриву переповненого сечового міхура.

Діагностика сечокам'яної хвороби у котів

Симптоми сечокам'яної хвороби у котів схожі з симптомами циститу, точний діагноз може поставити тільки ветеринарний фахівець після комплексного обстеження, яке починається з опитування власників і огляду пухнастого пацієнта. При гострій і критичній стадії до пальпації живота, як правило, не вдаються або виконують її вкрай обережно. Основні методи діагностики:

• аналіз сечі та крові;
• УЗД сечовидільної системи;
• рентген, звичайний або з контрастною речовиною.

Комплексна діагностика дозволяє відрізнити СКХ від захворювань з подібними проявами, обтурації сечовивідних шляхів внаслідок пухлинних процесів, встановити тип конкрементів і їх локалізацію, розробити схему лікування.

Лікування уролітіазу у котів

Залежно від стадії, важкості стану тварини сечокам'яна хвороба у котів може лікуватися консервативними методами й оперативним шляхом.

Консервативне лікування

На початковій стадії сечокам'яної хвороби у котів досить ефективне медикаментозне лікування, спрямоване на усунення симптомів і розчинення, виведення конкрементів невеликого розміру. Як правило, спочатку призначають спазмолітики та знеболюючі, щоб усунути біль і полегшити відтік сечі.

Також призначаються:

• крапельниці з регідрантами для нормалізації водно-електролітного балансу, детоксикації, стимуляції утворення та виділення сечі (попередньо необхідно прибрати обтурацію сечовидільних шляхів);
• протизапальні препарати;
• антибіотики, якщо сечокам'яна хвороба була спровокована бактеріальною інфекцією або ускладнилася її приєднанням;
• кровоспинні, якщо конкременти серйозно травмували сечовивідні шляхи та викликали рясну кровотечу;
• ветеринарні урологічні препарати комплексної дії, які, зокрема, сприяють розчиненню конкрементів;
• загальнозміцнюючі препарати, вітамінні комплекси;
• у разі розвитку ниркової недостатності – препарати для відновлення нормального функціонування нирок.

Якщо сечокам'яна хвороба розвинулась на тлі гормональних, ендокринних, обмінних порушень, захворювань шлунково-кишкового тракту, після купірування симптомів по можливості проводять лікування основного захворювання.

Оперативне лікування

Якщо відтік сечі блокований, процес спорожнення сечового міхура стимулюють шляхом введення до уретри катетера. Катетеризація сприяє виходу піску та дрібних каменів, виконується під загальним наркозом, часто доповнюється промиванням сечового міхура розчинами медикаментів для зняття запалення, нейтралізації інфекції.

Якщо конкременти занадто великі та не проходять через просвіт уретри, вдаються до більш серйозного втручання – уретростоміі. В уретрі хірургічним шляхом формують отвір достатнього діаметру для виведення каменів. Найскладніший метод хірургічного лікування сечокам'яної хвороби у котів – цистотомія, порожнинна операція, при якій розрізається стінка сечового міхура та камені витягуються з нього. Цей метод показаний при наявності великих, численних конкрементів. Щадна, неінвазивна альтернатива хірургічному втручанню – дроблення каменів лазером.

Після виведення через уретру або вилучення конкрементів проводиться їх дослідження, аналіз. Це необхідно для призначення підтримуючої терапії та правильної дієти, яка дозволить уникнути рецидивів.

Первинна та вторинна профілактика сечокам'яної хвороби у кішок

Первинна профілактика полягає в запобіганні розвитку захворювання, вторинна – в запобіганні рецидивам (перебіг сечокам'яної хвороби у котів, як правило, рецидивуючий).

До найважливіших заходів первинної профілактики відноситься правильне харчування та питний режим. Котам потрібно давати якісний збалансований корм, бажано чергувати сухі корми з вологими, не перегодовувати. Домашнє харчування слід готувати спеціально для кота, не годувати його ковбасними виробами, наваристими бульйонами, жирним м'ясом. Важливо забезпечити доступ до чистої, свіжої води з мінімальним вмістом солей, особливо якщо кіт їсть тільки сухий готовий корм. Якщо тварина входить до групи ризику (спадкова схильність, обмінні порушення, кастрація та інші ендогенні фактори), краще купувати профілактичний корм зі зменшеним вмістом кальцію, фосфору та магнію.

Також до заходів первинної профілактики можна віднести:

• підтримку в будинку комфортної температури;
• профілактику та своєчасне лікування інфекційних захворювань, хвороб шлунково-кишкового тракту;
• контроль ваги та стимуляцію рухової активності;
• регулярне миття лотка, заміну наповнювача.

Правильне харчування також є основою вторинної профілактики, але коту, який переніс СКХ, потрібен вже не профілактичний, а лікувальний (ветеринарний) корм. Його підбирають в залежності від того, які конкременти (оксалати або струвіти) були виявлені в сечі, видалені в ході операції. Якщо вихованець звик до домашнього харчування, дієта також розробляється в індивідуальному порядку, при схильності до утворення струвітів протипоказана риба, оксалатів – молочні, кисломолочні продукти, печінка та нирки.

Як і в разі первинної профілактики, важливо подбати про комфортний мікроклімат, попередження ожиріння, забезпечення кота питтям, усунення провокуючих чинників. Крім того, рекомендується:

• постійно контролювати частоту відвідування котом лотка та його поведінку, позу в процесі сечовипускання;
• періодично давати комплексні урологічні препарати, які підходять для лікування та профілактики;
• 3 рази на рік здавати сечу та кров вихованця на аналіз, двічі на рік проходити УЗД сечового міхура та нирок.

Сечокам'яна хвороба – небезпечне захворювання

Сечокам'яна хвороба заподіює кішкам і особливо котам сильний дискомфорт, супроводжується больовим синдромом, вимагає тривалого консервативного лікування, а в запущених, складних випадках – хірургічного втручання. Якщо хвороба переходить в критичну стадію, виникає загроза для життя, при відсутності кваліфікованої допомоги вихованець проживе не більше 2 діб. Якщо вдалося домогтися його одужання, розслаблятися рано. Ризик рецидивів дуже високий, коту потрібні довічна дієта, моніторинг стану сечовидільної системи та дотримання інших запобіжних заходів. Тому варто більше уваги приділяти профілактиці, а також контролю сечовипускання, щоб виявити хворобу на ранній стадії та вчасно почати лікування.